Проект
Вноситься народним
депутатом України
Лук'яненком Л.Г.

ЗАКОН УКРАЇНИ

"ПРО ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ
ТА ІНФОРМАЦІЙНУ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ"

Цей Закон визначає і регулює правові засади забезпечення інформаційного суверенітету України, гарантії розвитку і захисту національного інформаційного простору та зміцнення інформаційної безпеки як складової частини державного суверенітету та системи національної безпеки України.

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини в сфері інформаційної діяльності з метою забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України.

Суб'єктами цього Закону є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, вітчизняні і зарубіжні юридичні та фізичні особи, інші суб'єкти, які здійснюють інформаційну діяльність в національному інформаційному просторі України.

Об'єктами регулювання цим Законом є суспільні відносини, пов'язані з:

• формуванням та здійсненням державної інформаційної політики;
• формуванням, використанням та захистом національного інформаційного простору, інформаційної інфраструктури та національних інформаційних ресурсів України;
• захистом прав та інтересів суб'єктів інформаційної діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на регулювання інформаційних відносин в процесі побутового спілкування, літературно-мистецької та науково-творчої діяльності, на зміст інформації, що є продуктом художньої творчості, а також на проведення різного роду дискусій, симпозіумів, конференцій, з'їздів, семінарів, літературно-мистецьких заходів тощо, виключаючи публічну інформацію про ці заходи, її поширення і використання.

Стаття 2. Поняття та зміст інформаційного суверенітету України

Інформаційний суверенітет України - це право держави на формування і здійснення національної інформаційної політики відповідно до Конституції і законодавства України, міжнародного права в національному інформаційному просторі України.

Здійснення інформаційного суверенітету України включає:

• законодавче визначення та забезпечення державою стратегічних напрямів розвитку і захисту національного інформаційного простору, цілісної державної інформаційної політики;
• визначення норм, засад і меж діяльності зарубіжних та міжнародних суб'єктів в національному інформаційному просторі України;
• формування та захист інтересів України в світовому інформаційному просторі, міжнародних інформаційних відносинах; гарантування інформаційної безпеки України.

Стаття 3. Інформаційна безпека України

Інформаційна безпека України - це захищеність життєво важливих інтересів суспільства, держави та особи, за якої виключається заподіяння їм шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення інформації, забороненої чи обмеженої для поширення законами України.

Забезпечення інформаційної безпеки України означає:

• законодавче формування державної інформаційної політики;
• створення і використання відповідних законам України можливостей досягнення інформаційної достатності для прийняття рішень органами державної влади, громадянами і об'єднанням громадян, іншими суб'єктами права в Україні;
• гарантування свободи інформаційної діяльності та права доступу до інформації в національному інформаційному просторі України; всебічний розвиток інформаційної інфраструктури;
• підтримка державою розвитку національних інформаційних ресурсів України з урахуванням досягнень науки і техніки та особливостей духовно-культурного життя народу України;
• створення та впровадження безпечних інформаційних технологій;
• захист права власності всіх учасників інформаційної діяльності в національному інформаційному просторі України;
• збереження права власності держави на стратегічні об'єкти інформаційної інфраструктури України;
• охорону державної таємниці, а також інформації з обмеженим доступом, що є об'єктом права власності або об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження державою;
• створення загальної системи охорони інформації, зокрема охорони державної таємниці, а також іншої інформації з обмеженим доступом;
• захист національного інформаційного простору України від розповсюдження спотвореної або забороненої для поширення законодавством України інформаційної продукції;
• встановлення законодавством режиму доступу інших держав або їхніх представників до національних інформаційних ресурсів України та порядку використання цих ресурсів на основі договорів з іншими державами;
• законодавче визначення порядку поширення інформаційної продукції зарубіжного виробництва на території України.

Стаття 4. Національний інформаційний простір України та його об'єкти

Національний інформаційний простір України - це сфера (об'ємний простір), у якій здійснюються інформаційні процеси і на яку поширюється юрисдикція України.

Держава виступає гарантом цілісності національного інформаційного простору України на основі:

• єдиної державної політики, визначеної законами, обов'язковими для всіх учасників інформаційної діяльності в національному інформаційному просторі України незалежно від форм власності;
• збереження права власності держави на провідні об'єкти національного інформаційного простору, використання нею належної бази та економічних важелів для здійснення регулятивного впливу на суспільні відносини в сфері інформації;
• державної системи професійного навчання і підвищення кваліфікації працівників засобів масової інформації, наукової та експериментальної діяльності;
• економічного забезпечення цільових програм, здійснення відповідних протекціоністських заходів.

Об'єктами національного інформаційного простору є інформаційна продукція в усіх її різновидах, включаючи твори літератури і мистецтва, наукові праці, публічні виступи, використовувані в інформаційній діяльності, національні інформаційні ресурси, інформаційні послуги, організаційні та майнові функціональні елементи інформаційної інфраструктури.

Стаття 5. Поняття і терміни, пов'язані із забезпеченням інформаційного суверенітету України, які вводяться цим Законом

В інтересах реалізації норм та положень цього Закону вводяться такі поняття і терміни:

ідентифікація в інформаційних відносинах - обов'язкове застосування засобами масової інформації в національному інформаційному просторі України системи відкритих повідомлень, спеціальних позначок та символів, якими забезпечується чітке розпізнання країни походження, мови оригіналу, авторства і виробника інформаційного продукту, літературного, мистецького, наукового або іншого твору, а також встановлення в разі необхідності на підставі документів інформаційних відносин,відповідно до законів України, власника, постачальника, розповсюджувача та замовника інформаційного продукту;

інформаційна інфраструктура - це сукупність взаємодіючих систем виробництва, накопичення, збереження і розвитку інформаційних продуктів та їх доставки, виробництва інформаційних технологій, сервісного обслуговування елементів інфраструктури і системи підготовки кадрів;

інформаційна система - організаційно впорядкована сукупність інформаційних ресурсів та інформаційних технологій і засобів забезпечення інформаційних процесів; загальна структура і мережа інформаційних систем у їх взаємодії в національному інформаційному просторі України становить інформаційну систему України;

інформаційне середовище - усталене поєднання окремих суб'єктів національного інформаційного простору України, інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів, що взаємодіють в інформаційних процесах;

інформаційний продукт - матеріалізований результат інформаційної діяльності, документований на будь-якому носії або оголошений публічно і призначений для забезпечення інформаційних потреб користувача;

інформаційні послуги - інформаційна або інформаційно-посередницька діяльність, спрямована на задоволення замовних запитів і потреб користувачів інформаційної продукції;

інформаційні процеси - здійснення пошуку, збирання, обробки, накопичення, виробництва, зберігання, поширення та споживання інформаційної продукції;

інформаційні технології - матеріалізовані на базі інформаційної інфраструктури види, способи і методи діяльності та застосування технічних засобів, призначені для створення, накопичення, зберігання, поширення та використання інформації;

національні інформаційні ресурси - вся належна суб'єктам права власності в Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форм, часу і місця їх створення, а також форм власності, кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, які мають інформаційну цінність, зберігаються в інформаційній системі України та доступні для використання особою, суспільством та державою через засоби масової інформації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо;

світовий інформаційний простір - визначене міжнародним співтовариством, введене до міжнародно-правових документів поняття, що означає сферу (об'ємний простір), у якій відбувається інформаційна діяльність людства, впорядкована, як правило, міжнародними конвенціями і договорами.

Стаття 6. Законодавство про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України

Інформаційний суверенітет та інформаційна безпека України гарантуються і забезпечуються Конституцією України, цим Законом, законами України "Про інформацію". "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" "Про телебачення і радіомовлення", "Про авторське право та суміжні права", "Про державну таємницю", "Про захист інформації в автоматизованих системах". "Про національний архівний фонд та архівні установи", "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", "Про інформаційні агентства", "Про зв'язок", "Про рекламу", "Про видавничу справу", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про кінематографію", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", Основами законодавства України про культуру, іншими законодавчими актами, а також міжнародними договорами і конвенціями в галузі свободи слова та інформаційної діяльності, ратифікованими Україною.

Розділ II. ЗМІСТ, ФОРМУВАННЯ І ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Стаття 7. Зміст та основні напрями здійснення державної інформаційної політики та інформаційної безпеки України

Зміст державної інформаційної політики та інформаційної безпеки України становить створення належних правових, економічних, внутрішньо- і зовнішньополітичних, організаційних та інших умов для утвердження інформаційного суверенітету України, унеможливлення реалізації загроз заподіяння в процесі інформаційної діяльності шкоди життєво важливим інтересам особи, суспільства та держави.

Основними напрямками державної інформаційної політики України є:

• забезпечення права на достовірну, повну та своєчасну інформацію, свободу слова та інформаційної діяльності в національному інформаційному просторі України, недопущення втручання у зміст та внутрішню організацію інформаційних процесів, крім випадків, визначених законом відповідно до Конституції України;
• збереження та ефективне використання державної та комунальної власності на підприємства, інші об'єкти національного інформаційного простору України, які в установленому законодавством порядку визнаються об'єктами стратегічного значення;
• створення сприятливих умов для розвитку та захист прав суб'єктів права всіх форм власності на об'єкти національного інформаційного простору України і прав їхніх власників;
• сприяння конкуренції, недопущення монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, в тому числі рекламної;
• державна підтримка засобів масової інформації та забезпечення соціально-правового захисту журналістів, інших професійних творчих працівників, які займаються інформаційною діяльністю;
• економічна підтримка державою реалізації планів розвитку інформаційної інфраструктури та інформаційної системи України в цілому незалежно від форм власності на об'єкти, що будуються і розвиваються, сприяння розробці і впровадженню новітніх інформаційних технологій;
• послідовне здійснення заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації,вдосконалення, використання та заохочення творчих кадрів в інформаційній сфері;
• адміністративний, технічний, судовий, міжнародно-правовий захист вітчизняного (національного) інформаційного продукту України, загалом її інформаційних ресурсів, особливо тих, які є національним надбанням України;
• охорона державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, що є об'єктом права власності держави або об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження державою, а також здійснення державного контролю за режимом доступу до цієї інформації;
• зміцнення національної безпеки України та посилення її інформаційної безпеки;
• всебічне сприяння наданню інформаційних послуг (інформаційному забезпеченню) правоохоронним відомствам для виконання ними своїх функцій;
• створення умов для якісного і ефективного інформаційного забезпечення громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян на основі національних інформаційних ресурсів;
• захист населення України від інформаційної продукції, яка загрожує його фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному здоров'ю (пропаганда жорстокості, насильства, людиноненависності, порнографії, окультизму, вплив на підсвідомість тощо);
• дотримання принципів Європейської Конвенції про права людини, міжнародних документів у галузі міждержавного інформаційного співробітництва, ратифікованих Україною;
• забезпечення ефективної присутності України в світовому інформаційному просторі шляхом розвитку транскордонного і прикордонного мовлення, поширення за рубежем вітчизняної культурно-мистецької і друкованої продукції;
• збереження вітчизняного (національного) інформаційного продукту, національно-культурних цінностей України, її інформаційна та національно-культурна ідентифікація в світовому інформаційному просторі;
• активне сприяння створенню інформаційної продукції в глобальних комп'ютерних мережах та системах українською мовою.

Стаття 8. Формування і організація здійснення державної інформаційної політики та інформаційної безпеки України

Відповідно до Конституції України засади інформаційної політики України визначаються Верховною Радою України, яка здійснює:

• законодавче регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної діяльності;
• прийняття загальнодержавних концепцій розвитку національного інформаційного простору, інформатизації, телебачення і радіомовлення, концепції участі України в глобальних інформаційно-комунікаційних мережах і системах;
• схвалення в рамках державних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку програм (перспективних планів) розвитку інформаційної системи та інформаційної інфраструктури України;
• затвердження переліку об'єктів права державної власності в національному інформаційному просторі України, які не підлягають приватизації;
• визначення засад утворення і діяльності засобів масової інформації в Україні.

Президент України як глава держави забезпечує послідовне проведення державної інформаційної політики, інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, організовує здійснення виконання (реалізацію) державної інформаційної політики, вживає заходів щодо зміцнення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України, здійснення концепцій і програм (перспективних планів) розвитку інформаційної системи, використання і захисту радіочастот та інформаційної інфраструктури У країни, формування та використання її національних інформаційних ресурсів, всебічного сприяння запровадженню і розвитку прогресивних технологій у галузях зв'язку та інформатизації в сфері засобів масової інформації в Україні, їх державної підтримки та соціального захисту журналістів.

Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері інформаційної безпеки України.

Контроль за діяльністю органів державної влади і посадових осіб щодо виконання ними повноважень у сфері проведення державної інформаційної політики, забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України здійснює Верховна Рада України.

Розділ III. ВИКОРИСТАННЯ І РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ УКРАЇНИ, ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У НЬОМУ

Стаття 9. Національні інформаційні ресурси і право власності на них

До складу національних інформаційних ресурсів України входять інформаційні ресурси державної, комунальної та інших форм власності.

Основу національних інформаційних ресурсів України становить сукупний вітчизняний (національний) інформаційний продукт. При цьому до його складу не входить письмовий або синхронний переклад, мовне дублювання, адаптація та субтитрування публікацій, аудіовізуальних програм, творів літератури і мистецтва, наукових праць, публічних виступів зарубіжного походження.

Придбана суб'єктами національного інформаційного простору України на законних підставах зарубіжна інформаційна продукція стає частиною національних інформаційних ресурсів України.

Відносини власності на інформаційні ресурси регулюються законами України.

До складу державної та комунальної власності входять інформаційні ресурси, які створюються, закуповуються, накопичуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також ті, що передаються в державну чи комунальну власність у спадщину, шляхом дарування, а також у інший встановлений законом спосіб.

Національні інформаційні ресурси, які є власністю держави, перебувають на обліку та у віданні органів державної влади і організацій відповідно до їхньої компетенції.

Юридичні та фізичні особи є власниками тих документів, масивів документів, які створені за рахунок їхніх коштів, придбані ними на законних підставах, отримані в порядку дарування або спадщини, а також у інший дозволений законом спосіб.

Національні інформаційні ресурси можуть бути товаром, за винятком випадків, передбачених законами України.

Право власності на об'єкти інформаційної інфраструктури, технології та засоби обробки і поширення інформації не створює права власності на інформаційні ресурси, які належать іншим власникам.

Держава забезпечує захист прав суб'єктів права власності на інформаційні ресурси.

Стаття 10. Національні інформаційні ресурси виняткового державного значення

Національними інформаційними ресурсами виняткового державного значення визнаються інформаційні ресурси, які своїм змістом можуть істотно впливати на стан національної безпеки України, включаючи інформаційну безпеку, і на її інформаційний суверенітет.

Віднесення належної суб'єктам права власності в Україні інформації, документів, масивів документів до складу національних інформаційних ресурсів виняткового державного значення або виключення їх із цього складу здійснюється в порядку, встановленому законами України.

В разі появи документів, масивів документів, інших кінцевих результатів інтелектуальної діяльності виняткового державного значення поза державною власністю (шляхом створення або придбання в дозволений законом спосіб) держава викуповує їх у юридичних та фізичних осіб в порядку, встановленому законами України.

Власник невикуплених державою інформаційних ресурсів, які відносяться до інформаційних ресурсів виняткового державного значення, зобов'язаний забезпечити їхню охорону і збереження та може розпоряджатися ними лише з урахуванням положень, встановлених законами України.

Стаття 11. Віднесення інформаційних ресурсів до національного надбання України

Найбільш вагома, вартісна частина інформаційних ресурсів, особливо кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, кращі зразки вітчизняного (національного) інформаційного продукту без позбавлення права власності на них можуть оголошуватись національним надбанням України і незалежно від форм власності охоронятись державою як пам'ятки історії та культури.

Продаж, дарування, передавання в інший спосіб інформаційних ресурсів, віднесених до національного надбання України, іноземним юридичним і фізичним особам контролюється державою в порядку, встановленому законами України.

Стаття 12. Мови в національному інформаційному просторі України

Використання мов у національному інформаційному просторі України регулюються Конституцією України, законами України "Про мови в Україні", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства" та цим Законом.

Держава постійно вживає заходи, спрямовані на розширення сфери використання української мови в національному інформаційному просторі України.

Кабінетові Міністрів України, уповноваженим ним на це центральним органам виконавчої влади дозволяється встановлювати заохочувальні тарифи, ставки, пільги, а також обов'язкові норми на поширення інформаційної продукції, поширення та виконання художніх творів українською мовою вітчизняними і зарубіжними виробниками, авторами та виконавцями.

Держава відповідно до законів України гарантує вільне використання в інформаційній діяльності мов народів і національних меншин України з метою задоволення їх інформаційних, лінгвістичних, національно-культурних, правових, освітніх запитів і потреб.

Функціонування іноземних мов в національному інформаційному просторі України визначається потребами поширення вітчизняного (національного) інформаційного продукту за рубежем та необхідністю культурно-освітніх програм і видань іноземними мовами для населення України, а також відповідно до інтересів участі України в міжнародному інформаційному співробітництві за укладеними нею угодами.

Продукція зарубіжних телерадіоорганізацій поширюється в Україні державною мовою чи мовами національних меншин України або в обов'язковому супроводі перекладу на державну мову чи мови національних меншин України, за винятком випадків, передбачених законодавством (викладання іноземних мов, музичні програми і передачі тощо).

Друковані видання іноземними мовами поширюються в Україні на основі міжнародних договорів, ратифікованих Україною, в порядку, визначеному Законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та "Про видавничу справу".

Стаття 13. Інформаційна інфраструктура в інформаційній системі України

Держава контролює збереження, реконструкцію та реорганізацію елементів і об'єктів інформаційної інфраструктури провідного значення незалежно від форм власності на них шляхом їх ліцензування та реєстрації.

В ході структурної перебудови економіки, реконструкції матеріально-технічної бази та в процесі приватизації перепрофілювання об'єктів інформаційної інфраструктури України провідного значення допускається за програмами приватизації у встановленому законами порядку.

Приватизація майна та об'єктів інформаційної інфраструктури регулюється нормами Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Закону України "Про зв'язок" з урахуванням інтересів держави та її інформаційної безпеки.

Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує перелік об'єктів та майна інформаційної інфраструктури України (телерадіопередавальні центри, окремі об'єкти зв'язку, кінокопіювальні підприємства, фонди приміщення та обладнання архівів тощо), які приватизації не підлягають.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності на об'єкти та майно інформаційної інфраструктури України.

Використання об'єктів інформаційної інфраструктури України, здійснюється на підставі угод (договорів) між їх власниками та користувачами.

Регулятивні та контрольні повноваження державних органів спрямовуються виключно на сприяння цілісному функціонуванню інформаційної інфраструктури і не можуть використовуватись для втручання в хід інформаційних процесів, перешкоджати свободі інформаційної діяльності.

Стаття 14. Інформаційні системи, технології та засоби їх забезпечення

Всі види інформаційних технологій, їх виробництва та засоби забезпечення цих технологій становлять спеціальну сферу народногосподарської діяльності, розвиток якої визначається державною інформаційною політикою та Національною програмою інформатизації.

Держава сприяє впровадженню новітніх технологій в інформаційній інфраструктурі України, створює сприятливі умови для проведення науково-дослідних та конструкторських робіт у цій галузі.

Визначення пріоритетних напрямів розвитку інформатизації і встановлення порядку їх фінансування покладається на Кабінет Міністрів України.

Інформаційні технології та засоби їх забезпечення підлягають сертифікації у встановленому законом порядку, а організації, які виконують роботи в галузі проектування та виробництва засобів обробки і захисту інформації, мають одержати ліцензії на цей вид діяльності відповідно до законодавства.

Стаття 15. Економічні взаємини в межах національного інформаційного простору України

Економічні взаємини між суб'єктами інформаційної діяльності, засади національного інформаційного простору України, пов'язані з інформаційними процесами в Україні, регулюються законами України.

Регулювання і контроль здійснюються виключно з метою:

• підтримки, заохочення інформаційної діяльності, спрямованої на реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики України;
• задоволення гуманітарних потреб, духовно-культурних запитів суспільства;
• відродження звичаїв і традицій, культурних і духовних надбань українського народу;
• захисту національного інформаційного простору від поширення інформаційної продукції низької якості, аморального і антигуманного змісту, розрахованої лише на здобуття більших прибутків та надприбутків, а також від переважання в інформаційних процесах, зокрема, в рекламі, продукції іноземного походження.

Державний контроль економічної діяльності в національному інформаційному просторі України не може використовуватись як втручання у зміст інформації та інформаційних процесів, які здійснюються відповідно до Конституції і законів України.

Розділ IV. ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ ТА ІНФОРМАЦІЙНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ

Стаття 16. Зміст, предмет та об'єкти захисту

Держава забезпечує цілісність національного інформаційного простору України та захист у ньому:

• державної таємниці, а також інформації з обмеженим доступом, що є об'єктом права власності держави або об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження державою, інформаційних ресурсів виняткового державного значення;
• інформаційних ресурсів, віднесених до національного надбання, державних та охоронюваних державою архівів, музейних фондів;
• інформаційних ресурсів у цілому - від руйнування, розкрадання, спекуляції, поширення проти волі власника, несанкціонованого в установленому законом порядку транскордонного переміщення;
• таємниці телефонних розмов і листування;
• інформаційної інфраструктури та інформаційних процесів - від шкідливих наслідків індустріальної діяльності.

Національний інформаційний простір України охороняється державою від поширення в ньому:

• інформації, яка містить заклики до повалення конституційного ладу насильницьким шляхом, розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини;
• спотвореної та недостовірної інформації;
• інформаційної продукції з пропагандою жорстокості, насильства, порнографії, окультизму, з небезпекою впливу на підсвідомість, особливо від такої інформації, поширюваної аудіовізуальними засобами масової інформації, через системи міжнародного комп'ютерного зв'язку та інформаційних обмінів.

З метою захисту національного інформаційного простору України та інформаційного суверенітету України держава в порядку, встановленому законами України, переслідує за:

• корисливе використання інформації посадовими особами, працівниками, які мають доступ до неї у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків;
• незаконне підключення до телефонних і комп'ютерних мереж системи Інтернет та інших і приховане використання телефонних номерів, засобів комп'ютерного зв'язку, що перебувають у власності державних та недержавних організацій і приватних осіб, для отримання і поширення інформації та встановлення за їхньою допомогою протиправного зв'язку з абонентами всередині країни і за рубежем;
• використання засобів ведення інформаційної війни (комп'ютерних вірусів, "логічних бомб", генераторів електромагнітних імпульсів, пристроїв інформаційного впливу з автоматичним режимом ініціювання, засобів дистанційного знімання інформації з комп'ютерних мереж та перешкоджання інформаційним процесам у телекомунікаційних мережах тощо);
• встановлення монопольного контролю з боку іноземних громадян та контрольованих ними структур над каналами українського теле-і радіомовлення, іншими об'єктами інформаційної системи України;
• порушення встановленого законодавством порядку охорони державної таємниці та інформації з обмеженим доступом.

Стаття 17. Обмеження щодо поширення інформаційної продукції

Спеціальними правилами (положеннями), які відповідно до законодавства затверджує Кабінет Міністрів України, обмежують поширення інформаційної продукції, не призначеної для дітей і юнацтва, і застосовують засоби (символи) попередження про інформацію в глобальних комп'ютерних мережах, наступні телевізійні та радіопередачі, які заборонені (небажані) для перегляду і прослуховування дітьми, людьми з певними хворобами та деякими іншими категоріями споживачів інформації.

Стаття 18. Організація, методи і засоби захисту національного інформаційного простору та інформаційного суверенітету України

Організація захисту національного інформаційного простору та інформаційного суверенітету України відповідно до її Конституції і законодавства покладається на відповідні центральні органи виконавчої влади, правосуддя, спеціалізовані організації забезпечення контролю, охорони телерадіокомунікацій, радіочастотного ресурсу тощо.

Захист інформації, об'єктів національного інформаційного простору за виданими державою ліцензіями можуть здійснювати організації та установи недержавних форм власності. Безліцензійна діяльність у сфері захисту національного інформаційного простору та інформаційного суверенітету України забороняється.

Для захисту національного інформаційного простору та інформаційного суверенітету України використовуються методи і засоби:

• правового регулювання та контролю;
• економічного (податкового, тарифного, митного, заохочувального тощо) регулювання та контролю;
• державного ліцензування та сертифікації суб'єктів національного інформаційного простору України, об'єктів інформаційної інфраструктури;
• контрпропагандистської та дипломатичної діяльності щодо запобігання інформаційно-пропагандистському втручанню у внутрішні справи країни;
• технічного захисту;
• криптографічного захисту, протидії засобам ведення інформа-ційної війни;
• застосування дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності за порушення, що містять загрозу інформаційному суверенітету та інформаційній безпеці України, передбачені цим Законом, іншими законами України.

У випадках, передбачених законами України, контроль інформації, яка передається в межах єдиної національної системи зв'язку України, здійснюється Службою безпеки України.

Стаття 19. Порядок входження суб'єктів національного інформаційного простору України в глобальні інформаційно-комунікаційні мережі та системи

Держава заохочує входження суб'єктів національного інформаційного простору України в глобальні інформаційно-комунікаційні мережі та системи за умови дотримання вимог законів України щодо забезпечення її інформаційного суверенітету та відповідності діяльності цих суб'єктів інтересам національної безпеки України, захисту прав особи.

Телекомунікаційний оператор, який надає доступ у глобальну інформаційно-комунікаційну мережу, зобов'язаний забезпечити:

• можливість ідентифікації власної мережі та її технічну сумісність з національною (локальною) мережею і параметри надійності та якості не нижче прийнятих у глобальній мережі;
• гарантії необмеженого і рівноправного доступу користувачів до всіх відкритих джерел інформації;
• захист інформації від несанкціонованого доступу, відозмінення або руйнування її неавторизованими користувачами.

Відомості про власників інформації та про абонентів мережі надаються тільки на вимогу правоохоронних органів або за згодою самих власників та абонентів.

Відповідальність за поширення інформації, забороненої для поширення законами України, та відповідальність за зміст інформації на комп'ютерах несе власник цієї інформації.

У випадку встановлення факту поширення інформації, забороненої для поширення законами України, телекомунікаційна організація має право розірвати контракт з власником інформації, іншим відповідальним за це порушення клієнтом в односторонньому порядку.

Стаття 20. Регулювання збору інформації на території України зарубіжними дослідниками та передачі її за межі України

Правове становище і професійна діяльність зарубіжних дослідників (іноземних кореспондентів, інших представників іноземних засобів масової інформації і науковців) на території України регулюються законами України "Про інформацію", "Про державну таємницю", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", іншими законами, підзаконними актами Кабінету Міністрів України та міжнародними договорами, укладеними Україною.

Не обмежується збір зарубіжними дослідниками на території України відкритої інформації.

Переміщення інформації через кордон обмежується на підставі інтересів національної безпеки, контролюється митними органами та органами охорони державної таємниці відповідно до законів України та підзаконних актів Кабінету Міністрів України.

Режим доступу акредитованих в Україні зарубіжних дослідників до національних інформаційних ресурсів України, зокрема, до правової, соціологічної, неопублікованої статистичної інформації визначається на підставі законів України Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ним центральними органами виконавчої влади.

Стаття 21. Комп'ютерні злочини і організація боротьби з ними

Комп'ютерним злочином вважається протиправна дія, яка виражається у використанні або спробі використання автоматизованої комп'ютерної системи (мережі, комп'ютера) з корисливою або хуліганською метою, становить загрозу інформаційним ресурсам, самій автоматизованій комп'ютерній системі (мережі, комп'ютеру), завдає економічної, політичної, моральної, фізичної та іншої шкоди людині, суспільству і державі.

До комп'ютерних злочинів відносяться:

• отримання грошей в електронних банківських системах взаєморозрахунків, власності або послуг шляхом прикриття фальшивими приводами і обіцянками чи видавання себе за іншу особу;
• умисна зміна, перегляд, фальсифікація, пошкодження, знищення, несанкціоноване копіювання або викрадення машинної інформації (з банків даних і баз знань, систем математичного забезпечення), що міститься в автоматизованій комп'ютерній системі (мережі, комп'ютері), а також викрадення (розкрадання) машинного часу, системного і прикладного забезпечення, комп'ютерів, обчислю-вальних систем, мереж комп'ютерів;
• незаконне використання комп'ютера з метою аналізу або моделювання злочинних дій для їх здійснення в комп'ютерних системах (мережах);
• шантаж, інформаційна блокада, саботаж та інші методи комп'ютерного тиску;
• комп'ютерне шпигунство і передавання комп'ютерної інформації особам, які не мають права доступу до неї;
• розроблення і розповсюдження комп'ютерних вірусів в інформаційно-обчислювальних системах та мережах;
• умисне порушення зв'язку між комп'ютерами, інформаційно-обчислювальними системами та мережами;
• недбалість при розробці та створенні інформаційно-обчислювальних систем і мереж, програмного забезпечення, що призводить до небажаних наслідків і втрати інформаційних ресурсів;
• механічні, електричні, електромагнітні та інші види впливів на інформаційно-обчислювальні системи (мережі) та лінії телекомунікацій, що викликають пошкодження;
• використання інших можливостей корисливого застосування автоматизованих комп'ютерних систем (мереж, комп'ютерів), які виникають у результаті сучасного розвитку науково-технічного прогресу.

Держава забезпечує відповідно до Конституції та законів України загальну системну охорону та захист інформації, запобігання комп'ютерним злочинам, виявлення і припинення їх, застосування адекватних норм відповідальності за них з використанням досягнень науково-технічного прогресу та на основі вдосконалення правової основи для боротьби з комп'ютерною злочинністю.

Збереження конфіденційності інтересів фізичних і юридичних осіб, які стали жертвами комп'ютерних злочинів, гарантується відповідно до законів України.

Стаття 22. Судовий захист національного інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України

Відповідно до Конституції та законодавства України судочинство щодо захисту інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки України здійснюють суди загальної юрисдикції.

Вищою інстанцією в цьому судочинстві виступає підрозділ Верховного Суду України - Палата Верховного Суду України з інформаційних спорів, яка створюється законом про судоустрій України.

Розділ V. КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ ТА ІНФОРМА-ЦІЙНУ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ

Стаття 23. Нагляд та контроль за дотриманням законодавства України про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України

Нагляд та контроль за дотриманням законодавства України про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України здійснюють органи виконавчої влади в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на підставі законів України.

Координація діяльності органів виконавчої влади щодо нагляду і контролю за дотриманням законодавства України про інформаційний суверенітет України покладається на Раду національної безпеки і оборони України.

Стаття 24. Суб'єкти відповідальності.

Суб'єктами відповідальності є фізичні та юридичні особи України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, що ведуть інформаційну діяльність на території України і допустили порушення цього Закону, відповідних норм інших законодавчих актів, пойменованих у статті 6 цього Закону.

Стаття 25. Відповідальність за порушення законодавства про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України

Порушення законодавства про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.

Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон вводиться в дію з часу опублікування.
2. До приведення інших законодавчих актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються і діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінет Міністрів України в чотиримісячний термін з дня опублікування цього Закону подає до Верховної Ради України проект відповідних змін та доповнень до законів України.
4. Нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади приводяться у відповідність з цим Законом Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади у чотиримісячний строк після опублікування цього Закону і підлягають реєстрації в новій редакції згідно з нормами законодавства.

Кабінет Міністрів України в такий же термін виробляє і затверджує нові нормативно-правові акти, які випливають з цього Закону, з метою встановлення порядку та регулювання реалізації його норм.